Іздрик - Таке (2009)

Біографія
Ю́рій Рома́нович І́здрик (16 серпня 1962 р.) Прозаїк, поет, культуролог, художник, музикант. Народився, живе і працює у Калуші. В 1984 закінчив Львівську політехніку. Працював інженером. У 1989 заснував часопис текстів і візії «Четвер», який з 1992-го редагує разом із Юрієм Андруховичем. Кожне з чисел часопису укладалося за принципом концептуального альманаху. Один із креаторів станіславського феномену.

Активно включився в мистецьке життя наприкінці 80-х. Брав участь у багатьох виставках та акціях, працював над оформленням книжок та журналів, записував музику. В той же час з’явилися перші публікації в «Четверзі» - цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Дещо пізніше публікувався у варшавському андеґраундовому часописі «Відрижка». Знайомство з Андруховичем, а також згуртування довкола «Четверга» молодих івано-франківських авторів виявилося важливим чинником у формуванні Іздрика як письменника. Результатом був вихід з контркультурного підпілля і перша «легітимна» публікація в журналі «Сучасність» повісті «Острів Крк». Яка була позитивно оцінена критикою і згодом з'явилася у польському перекладі на шпальтах «Literatura na Świecie».

Постійне метання поміж музикою, візуальним мистецтвом і літературою, здається, вирішується на користь останньої. Втім, це не заважає Іздрику, постійно наголошуючи на власному дилетантстві, записати два фортепіанні концерти, брати участь у міжнародних виставках, чи, скажімо, проілюструвати перевидану книгу Андруховича «Екзотичні птахи чи рослини».

В 1997 році після неодноразових видруків частинами й уривками з’являється окремою книгою роман «Воццек» - квінтесенція дотихчасових художніх пошуків Іздрика, котра має виразні ознаки вичерпаності певних прийомів та знахідок. Про подібну вичерпаність, - цього разу не формальну, а дидактичну, - щоразу більше свідчать його регулярні культурологічні публікації в газеті «День».

Про себе Іздрик найчастіше говорить так: «Я людина твердих, майже незламних принципів, котрі постійно порушую», що підтверджується й цитатою з «Воццека»: «…проблема винищення мудаків не є вже такою складною. Власне кажучи, вона є есхатологічною проблемою, адже мудаки - практично всі».

Проза
«Острів Крк» (1993)
«Воццек» (1997)
«Подвійний Леон» (2000)
«Інший формат: Юрко Іздрик» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003)
«AMTM» (Львів: Кальварія, 2004)
«3:1» - це «Острів Крк», «Воццек» і «Подвійний Леон» (Харків: КСД, 2009)
«Таке» (Харків: КСД, 2009).


Есеїстика
«Флешка» (2007)
«Флешка - 2gb» (К.:Грані-Т, 2009)

Переклади
Чеслав Мілош «Родинна Європа», разом із Лідією Стефановською (Літопис, 2007)

Редагування
Анджей Стасюк «Дорогою на Бабадаг» (Критика, 2006)


Презентація



Уривки







Конференція




«Таке» Іздрика – книга року.



Про книгу Юрка Іздрика «Таке» почали говорити ще до того, як з’явилося її друковане видання. Насамперед у «ЖЖ», на який Іздрик усерйоз підсів ще під час роботи над експериментальним випуском журналу «Четвер», який всуціль складався з дописів юзерів. Майбутні розділи книги письменник викладав в блозі, отримуючи на них часом несподівані відгуки. Далі у вільному доступі з’явилися електронна та аудіоверсії книжки, що характеризує Іздрика як людину широкої душі – справді, популярності авторів сучукрліту не зашкодила б поява у мережі їхніх текстів. Враховуючи вартість паперової книжки, так було б більше шансів, що їх узагалі прочитають.

Книжку Юрка Іздрика «Таке» прикрашає його власне фото, зроблене під час проекту «БОМЖ» – «Без ознак мистецького життя», ініційованого львівським часописом «Просто неба». Оскільки ліричний герой збірки, як і більшість героїв Іздрика, виразно автобіографічний, то десь таким він і виглядає у текстах: трохи мандрівним філософом на зразок Сковороди, трохи пияком із сусіднього бару, трохи маніяком‑параноїком, який із боязкого аутсайдера перетворився на безсмертного гуру Урганта Джамбона Тулку VII‑го, що вибудовує власний світ. Принаймні він завжди понад умовностями соціуму, хоча й сповнений співчуття до його мешканців. Іздрик – бездоганний стиліст, і його тексти, як завжди, заворожують фантастичною грою з сенсами слів і понять, перепадами емоцій – від тонкого ліризму до гнівних прокльонів, іронічністю і влучністю характеристик.

Жодна книжка 2009 року не заслуговувала більше на звання найкращої, і в жодної не було так мало шансів це звання отримати. Далі за сценарієм мали б іти схвильовані репліки небайдужих інтелектуалів, котрі б критично відгукнулися про конкурс «Книга року» від Бі-Бі-Сі, наголосивши на тому, що і проект цей нерепрезентативний, і склад журі непрофесійний, і добір книжок‑учасниць немотивований, а отже, на його результати не варто зважати. Однак, як не крути, а вже п’ять років поспіль конкурс відбувається і привертає до себе увагу читацької громади, залишаючись фактично безальтернативним (Шевченківську премію, здається, вже ніхто не сприймає всерйоз). Добрі чи погані, але визнані лауреатами конкурсу книжки ілюструють процеси, що відбуваються у літературному житті України. Умовно я б схарактеризувала їх як боротьбу «пор’єдного» з «народним». Так, 2005 року премію отримує рафінований галичанин Юрій Винничук із книжкою «Весняні ігри в осінніх садах», наступного ж – апологет усіх лузерів і пияків Сергій Жадан; 2007-й знову приніс нагороду «пор’єдному» романові з претензією на філософські узагальнення (Володимир Діброва, «Андріївський узвіз»). Минулого року на конкурс Бі-Бі-Сі впала злива критики у зв’язку з перемогою роману Люко Дашвар «Молоко з кров’ю». Інтелектуали були обурені тим, що книгою року назвали «бульварне чтиво», «дамський роман», «масліт у його найгіршому вияві». Справді, що може бути ближчим до народу, ніж стовідсоткове «мило» з життя українського села?..

Отож, цього року на конкурсі Бі-Бі-Сі заповідалася перемога «пор’єдного», високоінтелектуального твору – і такими були всі книги «короткого списку». До п’ятірки фіналістів увійшли «Легенди Львова. Книга друга» Юрія Винничука, «Таке» Юрка Іздрика, «Місто з химерами» Олеся Ільченка, «Урізька готика» Галини Пагутяк та «Джури-характерники» Володимира Рутківського. Як бачимо, жодної «попси» – з погляду шанувальників Іздрика. З погляду решти «пор’єдного» громадянства «Таке» було дуже проблемною книгою: досить того, що у ній трапляються матюки, немає належного пієтету перед національною традицією, більшість новел нагадують растаманські байки та ще й, здається, автор висміює частину нашого суспільства… Значну частину.

Відтак, розглядаючи можливих переможців, доводилося констатувати, що навряд чи симпатії журі (у складі Ольги Герасим’юк, Андрія Кузьменка (Скрябін), Андрія Куликова, Мирослава Поповича та Світлани Пиркало) будуть на боці Іздрика. Тому його перемога була такою ж приємною, як і несподіваною. Направду, філософічність Іздрика, що полягає не в розмазуванні однієї-двох прописних істин на 200 сторінок, а в прямому транслюванні трансцендентного знання – з неба, з‑під землі, із власної душі – вчинила диво. Ну, можливо, не диво, але низку особистісних трансформацій – Ольга Герасим’юк, наприклад, плакала, читаючи «Таке». Крім того, Іздрик у парадоксальний спосіб поєднав «пор’єдність» (галицький шарм – його нікуди не подінеш) та народність. Треба думати, що «ходінню в народ» сприятиме вміла менеджерська діяльність харківського «Клубу сімейного дозвілля», адже видана тут книга вдруге отримує відзнаку року, – напрочуд влучний вибір авторів для нечисленних україномовних видань.

Якщо ж серйозно, годі чекати, що з перемогою на конкурсі творчість калуського растамана справді стане «маслітом» (у найкращому розумінні цього слова), бо ж «Таке» – це не просто «таке собі» розважання про життєві історії, які легко і приємно читати на дозвіллі. Тексти Іздрика складні, глибокі й багатопланові – це суцільна «mistake»: можливо, ми всі Господня помилка, а можливо, помилковим є наше ставлення до життя, невміння ним керувати, оволодіти тією радістю, котра нам дається. «Miss take» – одвічна туга за раєм, якого не знаходимо на землі, а Царство Небесне, як відомо, силою береться. «Тake it», – пропонує Іздрик, граючи словами з серйозним виразом обличчя і запрошуючи до оволодіння тяжкою наукою легкого життя для радості й любові. © Т. Трофименко



«Суттю моїх книжок є таке собі змагання з мовою, дивні ігри з мовою. Спроба йти за нею, спроба керувати нею. Зокрема такою річчю, як містика тексту».

Іздрик пропонує набратися спокою і тиші такими словами: «Прокидався о п’ятій ранку, пив каву з молоком, курив пахучий тютюн і розмірковував, що ми розтрачаємося на війни, секс, релігії та гроші, хоча маємо все необхідне для прижиттєво-вічного кайфу. Ніхто нікому нічого не винен. Нема ніякого первородного гріха. Довкола повно халяви і вічної прухи. Треба тільки поміняти точку зору. Я б хотів, щоб книжка «Таке» жила довго. В ній до фіга любові й мудрих думок. Це реально пруха, з якою не зрівняються жодні наркотики».

Тому бажаю всім приємного занурення.



слухати

Назва Таке
Рік 2009
Автор і виконавець Іздрик
Жанр постмодернізм
Видавництво КСД
Мова українська
Тип аудіокнига
Якість mp3 / 64 kbps
Тривалість 5:10:05
Розмір 149.24 mb

качати