Милан Кундера. «Вальс на прощание»

В свое время всего Кундеру прочел и перечёл. Это одна из его лучших книг.

кундера - це політика через секс, що не вражає як комбінацією так і елементами зокрема. купа саморефлексій, що похапцем, причому, враження - абсолютно несвідомо з боку автора - маскуються під психологію, яка шкутильгає тут на відміну від драматургії, що тихенько хиляє на одній ніжці, аж на дві ратички.

психологія така ж незграбна як метання між тими двома обраними темами - тілесністю (прописаною нездало і якось нечисто як і в фільмі про нестерпну легк..), та суспільною актуальністю - послухайте, так, кожному поколінню потрібна драма, всі ж бо покоління загублені - хто першою, хто другою св. війнами, хто празькою весною, хто відсутністю війн - потрібно для лишньої морщини і (в)таємнич(ен)ого погляду, але навіщо це постійно утилізувати, перетравлювати і тицяти повсюдно: нагадує пенсіонерів, що навіть у відповідь про сьогоднішню погоду вплетуть 'а я пам'ятаю як у 41ому..', причому тих з них, які безсоромно в той час втикали у тилу, зручно відмазавшись від фронту.

то однотипність персонажів (або якась штампованість їх же), то якась театральна контрасність, елементи невиправданого в подальшому сюжеті містицизму.

коротше, є щось таке нездорове в самому мілані, що просочується у всі його твори, органічно розїдаючи картинку, ніби і не погано, місцями прохоплюється щось, думаєш ну, що там, ну, але тут лажовість проступає по швам, і навіть те розходиться на клапті.

Как ни странно это звучит, я бы согласилась в некоторой степени с каждым автором, кто высказался выше...
На данный момент я не нашла 100% верных (лично для себя) формулировок своего отношения к его произведениям, но понятно , что со временем мое отношение к творчеству Кундеры стало неоднозначным (мне кажется явление распространенное в отношении многих авторов...или я ошибаюсь?)

Может проще нужно?! Или получаешь удовольствие или до свидания. Каждая книга - некий путь, который проходишь, не понравилось - не возвращайся. Я, например, "Игру в классики" Кортасара несколько раз перечитывал. И с музыкой примерно то же.

попередження: многа букаф



vishnus, невже ви думаєте - звичайно, не претендую на право думати, що знаю, що ви подумали ) - мені вистачило б нахабства відгукуватись про твір, що не є мною прочитаним? ви мене переоцінюєте.



говорячи про рефлексії, малась на увазі картинка психологічного, а не біографічного характеру, бо рефренність останнього вже б цілком свідомо задовбувала, а тут щось так органічно дістає, щось, що ти довго не можеш ідентифікувати, а потім ти усвідомлюєш, що це сам автор. це сумно. коли сам автор не дає прочитати твір )



розумієте, до прикладу, у хорошій літературі тобі можуть подобатись і "погані" герої, при цьому ти розумітимеш однозначність (негативного) ставлення автора до нього. в полотні твору матиме право на існування і твоє власне ставлення, і ставлення творця, а кундера просто фізично не дає простору для твоєї думки. ну не поміщається, і все. причому, ну нехай вже, але ж і та його настільки плоска, як камбала, точніше, взагалі якась ірраціональна, - бо ти ж ніколи б не подумав, що в такій ситуації можна так діяти, тим більше, ти не схильний думати, що взагалі хто-небудь схильний так думати ) а жити ірраціональними персонажами можна. проте, лише тоді, коли вони принаймні цікаві.



гм. ви хочете про це поговорити? це у вас бунтує ввічливість. проти генетики. причому остання зовсім безпардонно виграє. а ви хіба не думаєте, що: "у двох синіх кульок народитися червона ну ніяк не може. хіба, що синя зрадила синього з" ну ітеде.

а взагалі. ви праві. я так не думаю. у мене взагалі не виникає підстав думати про дітей "дурнуватих хапуг" (бг, доречі, в "вибране")). в моєму обмеженому словнику такий вираз би нізащо не сформувався), бо це попахує мазохізмом і трохи латентним імбецилізмом.


(з.і. ну і якби решта не поміщається). мабуть це на краще. але якщо захочете дочитати, то відпишіть щос змістовне типу "." абощо, бо тут лімітований розмір коментів)

Никак... Аж странно.